Моє педагогічне есе
Професія вихователя це поклик серця. Ще з дитинства мріяла бути вихователем. В шкільні роки мала хороших вчителів і мені дуже кортіло бути на них схожою, адже так прекрасно нести знання дітям. Я ніколи не вагалася з вибором професії. Одного разу я радикально змінила професію, але через деякий час все одно повернулась в дитячий садок.
Мені не треба створювати особливі умови, підганяти, наставляти, звикла вчитись сама. Саме праця над собою, цілеспрямованість, творчість, відповідальність, відданість своїй справі дають хороші результати і задоволення роботою. Я люблю своїх вихованців, я відчуваю їх довіру до мене, надію на мої поради та підтримку. Я задоволена їхньою цікавістю, досягненнями, адже розумію - від мене залежить, якими вони виростуть.
Педагогічна діяльність - це нелегка праця і обрати шлях вихователя не кожен наважиться. Головним помічником та порадником мені слугує любов до дітей. Саме тому, відношення до професії з роками не зникає, а тільки стає мудрішим та глибшим. Скільки віддано справі за ці роки, а скільки, ще треба віддати...
